], 2.3. “еоретичн≥ основи формуванн¤ структури ћ≤—
ћи виходимо з того, що ћ≤— комерц≥йного банку Ї орган≥зац≥йно-економ≥чною системою ≥Їрарх≥чноњ багатор≥вневоњ структури. ƒл¤ њњ побудови необх≥дно використовувати методи системного анал≥зу, ¤к≥ дозвол¤ють досл≥джувати складн≥ проблеми вибору в умовах невизначеност≥. лючовим моментом анал≥зу Ї пор≥вн¤нн¤ альтернативних курс≥в д≥й з точки зору витрат ≥ результат≥в при дос¤гненн≥ певноњ мети [134]. ÷е пор≥вн¤нн¤ звичайно зд≥йснюЇтьс¤ або у форм≥ знаходженн¤ альтернативи, котра забезпечуЇ м≥н≥мум витрат на дос¤гненн¤ необх≥дних результат≥в, або альтернативи, котра доводить до екстремуму де¤кий показник функц≥онуванн¤ системи за на¤вност≥ обмежень на витрати кошт≥в. –озробка таких оц≥нок маЇ назву анал≥зу Ђвартост≥ ефективност≥ї (або Ђвартост≥-корисност≥ї, або Ђвартост≥-вигодиї) [135; 136].
—утн≥сть системного анал≥зу пол¤гаЇ у побудов≥ ≥ використанн≥ модел≥, тобто спрощеноњ абстракц≥њ реальноњ системи. ћодель може приймати так≥ форми, ¤к ≥м≥тац≥¤ (моделюванн¤) на ≈ќћ, операц≥йна гра та суто вербальний сценар≥й. Ќайпоширен≥шою формою Ї ≥м≥тац≥йн≥ модел≥, ¤к≥ дозвол¤ють оц≥нити вплив альтернативних вар≥ант≥в д≥й на дос¤гненн¤ поставленоњ мети. ѕрактика створенн¤ таких моделей Ї досить поширеною, а результати њхнього використанн¤ достатньо вагом≥ [137; 138; 139; 140; 141; 142].
ѕобудов≥ модел≥ системи маЇ передувати вид≥ленн¤ основних елемент≥в анал≥зу: мети, альтернатив, витрат ≥ критер≥њв.
‘ормулюванн¤ мети вимагаЇ зТ¤суванн¤ прагнень кер≥вництва, ¤ке приймаЇ р≥шенн¤. Ќа мету впливають ¤к зовн≥шн≥ (потреби, вимоги), так ≥ внутр≥шн≥ фактори (мотиви, потреби, програми самоњ системи, њњ елемент≥в). ћ≤— належить до класу Дв≥дкритихФ систем, що розвиваютьс¤. “ому мета дл¤ нењ формуЇтьс¤ у комерц≥йному банку, а завданн¤ постановки генеральноњ мети маЇ зводитис¤ до завданн¤ структуризац≥њ або декомпозиц≥њ мети [141]. јльтернативи Ц це способи дос¤гненн¤ мети, в ¤кост≥ ¤ких можуть виступати ≥ пол≥тика, ≥ стратег≥¤, ≥ функц≥њ. ј њхн¤ взаЇмозам≥нн≥сть та виконанн¤ однакових функц≥й не завжди Ї наочною.
ѕ≥д час спроби дос¤гненн¤ мети необх≥дн≥ витрати. ¬иб≥р де¤ких альтернатив дос¤гненн¤ одн≥Їњ мети призводить до того, що певн≥ ресурси (ф≥нансов≥, часов≥, матер≥альн≥, трудов≥) вже не можуть бути використан≥ дл¤ ≥ншоњ мети. ¬ принцип≥ б≥льш≥сть витрат може прийн¤ти грошовий вираз, але њхн¤ д≥йсна м≥ра пол¤гаЇ у тих можливост¤х, ¤ких ми позбавлен≥, витрачаючи ресурси.
ритер≥й Ц це правило, зг≥дно з ¤ким альтернативи розташовуютьс¤ в пор¤дку њхньоњ значущост≥. ¬≥н забезпечуЇ зас≥б до зважуванн¤ вартост≥ в≥дпов≥дно до ефективност≥ системи.
“радиц≥йно процес системного анал≥зу розбиваЇтьс¤ на три стад≥њ. Ќа перш≥й стад≥њ зТ¤совуютьс¤ вих≥дн≥ передумови, окреслюЇтьс¤ сфера досл≥дженн¤ ≥ визначаютьс¤ елементи анал≥зу. Ќа друг≥й стад≥њ, ¤ка маЇ характер досл≥дженн¤, зд≥йснюютьс¤ збиранн¤ ≥нформац≥њ ≥ опрацюванн¤ альтернатив. “ретьою стад≥Їю Ї оц≥нюванн¤ альтернатив ≥ побудова системи. ¬ процес≥ оц≥нюванн¤ або пор≥вн¤нн¤ р≥зн≥ альтернативи перев≥р¤ютьс¤ за допомогою моделей, котр≥ показують, ¤ких насл≥дк≥в сл≥д оч≥кувати, ірунтуючись на кожн≥й альтернатив≥.
ќдним з основних метод≥в моделюванн¤ великих ≥ складних систем, до ¤ких входить ћ≤—, Ї метод математичного моделюванн¤ ≥з застосуванн¤м ≈ќћ. ћоделюванн¤ ћ≤— охоплюЇ чотири в≥дм≥нних за зм≥стом, але взаЇмозвТ¤заних етапи: побудова (синтез) модел≥; виб≥р критер≥њв оц≥нки ефективност≥; реал≥зац≥¤ модел≥; анал≥з та ≥нтерпретац≥¤ результат≥в моделюванн¤. –озгл¤немо фрагментарно ц≥ етапи моделюванн¤, скориставшись л≥тературою [140; 143; 144].
ѕ≥д моделлю будемо розум≥ти спрощену структурно-функц≥ональну схему реальноњ ћ≤— комерц≥йного банку, побудовану у вигл¤д≥ графа ц≥лей ≥ функц≥й. ћодель повинна мати певний ступ≥нь адекватност≥ досл≥джуван≥й систем≥, тобто бути ≥нвар≥антною к≥льк≥сним та ¤к≥сним зм≥нам параметр≥в реальноњ ћ≤—.
” загальному вигл¤д≥ система (S) може бути визначена трьома категор≥¤ми: елемент, в≥дношенн¤, властив≥сть: S = {M; R; P}, де ћ Ц множина елемент≥в, R Ц множина в≥дношень м≥ж елементами, – Ц множина властивостей системи:
P = M*R (2.1)
ћножини ћ, R, – Ї к≥нцевими ≥ описуютьс¤ ≥нформативно, ¤кщо визначено р≥вень детал≥зац≥њ елемент≥в системи. ќтже, конкретну систему S можна змоделювати т≥льки у раз≥, коли задан≥ к≥нцева п≥дмножина – ≥ допустим≥ п≥дмножини ћ та R.
« обірунтуванн¤м ≥ вибором критер≥њв ефективност≥ ≥ оптим≥зац≥њ доводитьс¤ стикатис¤ на вс≥х етапах моделюванн¤ системи, обробки ≥ анал≥зу результат≥в. ¬изначенн¤ узагальнених к≥льк≥сних оц≥нок ефективност≥ системи за множиною критер≥њв зводитьс¤ до вибору функц≥ональноњ залежност≥ (F) узагальненоњ ефективност≥ системи (≈) в≥д множини формал≥зованих властивостей системи (–ф = { P ф1, –ф2,..., –фn}): ≈= F (–ф)
ѕостановка мети системи, тобто –, не¤вно окреслюЇ меж≥ множини елемент≥в ћ, в≥дношень R ≥ зг≥дно з (2.1) визначаЇтьс¤ ¤к область ≥снуванн¤ (ћсRс). р≥м того, на ћс та Rс накладаютьс¤ обмеженн¤, повТ¤зан≥ з економ≥чними, орган≥зац≥йними ≥ техн≥чними м≥ркуванн¤ми, що зменшуЇ область ≥снуванн¤ до допустимоњ област≥ ћа та Rа: ћа Ì ћс, Rа Ì Rс.
онкретн≥ значенн¤ ћ та R визначають Д варт≥стьФ ¤кост≥, або загалом дл¤ системи њњ Дварт≥стьФ —, ¤ка дор≥внюЇ ‘( ћф,Rф), де ћф Ì ћа, RфÌ Rа.
ќтже, проблема проектуванн¤ розпадаЇтьс¤ на дв≥ частини: формуванн¤ мети проектуванн¤ ≥ вибору оптимальноњ структури.
Ќасамперед сл≥д обрати бажан≥ властивост≥ системи, њх форматувати, виокремити допустим≥ област≥ ћа, Rа та визначити к≥льк≥сн≥ обмеженн¤ на них. ¬ир≥шенн¤ цих питань Ї Їдиною задачею, оск≥льки очевидним Ї звТ¤зок ≈= Q (—), що вит≥каЇ з (2.1).
ритер≥й оц≥нки можливих р≥шень може бути поданий у вигл¤д≥:
= G (≈, —)Ѓopt, (2.2)
де G Ц оператор конкретного виду критер≥ю.
«окрема,
найпоширен≥ший критер≥й ( 1) маЇ такий
вигл¤д: 1
= max [Ē/],
де
Ē та 
Ц узагальнен≥ оц≥нки Д ефектуФ та Двартост≥Ф
системи.
ƒал≥ вир≥шуЇтьс¤ задача вибору з ћа конкретних елемент≥в ≥ з Rа в≥дношень м≥ж ними та њхн≥х к≥льк≥сних значень. ѕроблема вибору Їдиного вар≥анту структури повТ¤зана ≥з задачею розрахунку можливих структур. ƒл¤ цього Ї необх≥дним критер≥й, за ¤кий можна обрати критер≥й виду (2.2). ѕрактично ж в≥н зводитьс¤ до одного з двох випадк≥в:
а) задаЇтьс¤ нижн¤ межа ефективност≥ системи. ¬ цьому випадку задача формулюЇтьс¤ так: побудувати систему ≥з заданою ефективн≥стю, що маЇ м≥н≥мальну Дварт≥стьФ. ≈коном≥ко-математична модель запишетьс¤ таким чином:
‘
(ћ ф, R ф) Ѓ
min
F (– ф) ≥ ≈ 3
ћ ф Ì ћа , (2.3)
R ф Ì Rа
де ≈ 3 Ц задана нижн¤ межа ефективност≥ системи;
б) задаЇтьс¤ верхн¤ межа вартост≥ системи. Ќеобх≥дно збудувати систему з максимальною ефективн≥стю, тобто:
F
(–а) Ѓ
max
‘ (ћ ф, R ф) ≤ —3
ћ ф Ì ћа , (2.4)
R ф Ì Rа
де —3 Ц задана верхн¤ межа вартост≥ системи.
” випадку багатокритер≥альноњ оптим≥зац≥њ вир≥шуЇтьс¤ задача вибору часткових критер≥њв, ¤к≥ дозвол¤ють редагувати вар≥анти структур системи т≥льки у множини п≥дпор¤дкованих р≥шень, тобто коли критер≥њ не Ї суперечливими, ≥накше виникаЇ задача вибору найкращого компром≥сного р≥шенн¤.
–еал≥зац≥¤ модел≥ пол¤гаЇ у знаходженн≥ оптимальноњ структури системи, ≥ншими словами, у визначенн≥ оптимальних значень –ф0, ћф0, R ф0. ѕри цьому маЇ бути вир≥шена одна ≥з задач виду (2.3) чи (2.4), або проранжован≥ у в≥дпов≥дност≥ до обраного критер≥ю альтернативн≥ вар≥анти системи та з них обраний найкращий вар≥ант.
јнал≥з та ≥нтерпретац≥¤ отриманих результат≥в моделюванн¤ охоплюЇ врахуванн¤ фактор≥в, ¤к≥ не були задан≥ в модел≥. р≥м того, бажано зд≥йснити перев≥рку ст≥йкост≥ отриманих результат≥в, зм≥нюючи вх≥дн≥ параметри модел≥, тобто провести анал≥з чуттЇвост≥.
якщо моделей системи було побудовано дек≥лька, необх≥дно проанал≥зувати, наск≥льки в≥др≥зн¤ютьс¤ м≥ж собою отриман≥ результати моделюванн¤. якщо результати мають велику розб≥жн≥сть, то певн≥ модел≥ сл≥д виключити з анал≥зу. ѕроте, ¤кщо р≥зн≥ модел≥ дають приблизно однакову конф≥гурац≥ю досл≥джуваноњ системи, то це св≥дчить про адекватн≥сть моделей ≥ ст≥йк≥сть системи, що проектуЇтьс¤.
¬раховуючи, що ћ≤— Ї системою орган≥зац≥йного управл≥нн¤, вона може бути зображена у вигл¤д≥ багатор≥вневоњ ≥Їрарх≥чноњ структури, а саме у вигл¤д≥ Дграфа ц≥лей ≥ функц≥йФ або динам≥чноњ графовоњ модел≥ [18, с.32-35]. ¬ ≥Їрарх≥чн≥й структур≥ система ц≥лей маЇ ≥Їрарх≥чний характер через те, що головна мета дос¤гаЇтьс¤ завд¤ки виконанню часткових ц≥лей, функц≥й, задач, що Ї нижче розташованими. “ому граф ц≥лей ≥ функц≥й ¤вл¤Ї собою структуру, у ¤к≥й вершинам в≥дпов≥дають мета ≥ функц≥њ р≥зних ранг≥в, а ребрам, що зТЇднують вершини, - в≥дношенн¤ м≥ж ними [136, с.140].
¬ робот≥ [145, с.23-24] узагальнен≥ основн≥ рекомендац≥њ щодо формуванн¤ ≥Їрарх≥чних структур, котр≥ необх≥дно враховувати при побудов≥ конкретних систем. «окрема, можна скористатис¤ будь-¤ким з двох п≥дход≥в до формуванн¤ ≥Їрарх≥чних структур: перший з них пол¤гаЇ у формуванн≥ структури ДзгориФ, тобто в≥д головноњ мети шл¤хом њњ декомпозиц≥њ; а другий - у формуванн≥ структури ДзнизуФ шл¤хом поЇднанн¤ елемент≥в нижче розташованого р≥вн¤ у вузли вищого, дал≥ обТЇднанн¤ њх у вузли наступного вище розташованого р≥вн¤ тощо. Ќа практиц≥ рекомендуЇтьс¤ застосовувати обидва п≥дходи, але ми розгл¤немо т≥льки перший.
÷≥л≥ нижче розташованого р≥вн¤ ≥Їрарх≥њ можна розгл¤дати ¤к засоби дл¤ дос¤гненн¤ ц≥лей вищого р≥вн¤, при цьому вони ж, в свою чергу, Ї ц≥л¤ми дл¤ р≥вн¤, що Ї нижчим щодо них. “ому дл¤ зручност≥ ми будемо р≥зним р≥вн¤м ≥Їрарх≥чноњ структури ћ≤— присвоювати так≥ найменуванн¤: конкретн≥ ц≥л≥, напр¤мки д≥¤льност≥, види д≥¤льност≥, функц≥њ, задач≥.
„им нижче р≥вень ≥Їрарх≥њ, тим конкретн≥ше виражаютьс¤ ц≥л≥ (функц≥њ), котр≥ на нижчих р≥вн¤х структури ¤вл¤ють собою оч≥куван≥ результати конкретних роб≥т ≥з зазначенн¤м критер≥ю оц≥нюванн¤ њхнього виконанн¤. ≥льк≥сть р≥вн≥в ≥Їрарх≥њ в силу г≥потези ћ≥лера бажано обмежити до 5-7 [146].
ƒл¤ того, щоб структура ц≥лей була зручною до анал≥зу системи, до нењ рекомендуЇтьс¤ висувати додатков≥ вимоги: розгалуженн¤ на кожному р≥вн≥ маЇ бути сп≥врозм≥рним, а в≥докремленн¤ частини лог≥чно, але не обовТ¤зково ≥нформац≥йно незалежним; ознаки декомпозиц≥њ в межах одного р≥вн¤ мають бути Їдиними; к≥льк≥сть компонент у кожному вузл≥ маЇ коливатис¤ у межах в≥д пТ¤ти до девТ¤ти.
“аким чином, необх≥дно розробити механ≥зм ц≥ле утворенн¤, тобто в≥дпов≥дний алгоритм, за допомогою ¤кого особа, що приймаЇ управл≥нськ≥ р≥шенн¤, зможе орган≥зувати процес створенн¤ ефективноњ ћ≤—. ќрган≥зац≥¤ процесу ц≥ле утворенн¤ вимагаЇ врахуванн¤ таких законом≥рностей, ¤к: ц≥л≥сн≥сть або емерджентн≥сть та ≥Їрарх≥чна впор¤дкован≥сть. ¬ ≥Їрарх≥чн≥й структур≥ емерджентн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ на будь-¤кому р≥вн≥ ≥Їрарх≥њ, але при цьому невизначен≥сть вище розташованого р≥вн¤ н≥би розгалужуЇтьс¤ на менш≥, а задача анал≥зу фактор≥в, ¤к≥ впливають на формуванн¤ узагальненоњ (глобальноњ) мети, також розгалужуЇтьс¤ на п≥дзадач≥, що спри¤Ї узгодженню думок ос≥б, ¤к≥ приймають р≥шенн¤, на кожному кроц≥ структуризац≥њ. р≥м того, необх≥дно враховувати залежн≥сть мети в≥д внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х фактор≥в.
ќск≥льки ћ≤— Ї Дв≥дкритоюФ системою з активними елементами, то, ¤к ми вже неодноразово зазначали, ц≥л≥ в н≥й не задаютьс¤ ззовн≥, а формуютьс¤ всередин≥ нењ.
—труктуризац≥¤ ц≥лей зд≥йснюЇтьс¤ таким чином, що загальн≥ системн≥ ц≥л≥ конкретизуютьс¤ з врахуванн¤м особливостей на¤вноњ проблемноњ ситуац≥њ. як правило, виникаЇ необх≥дн≥сть встановленн¤ значущост≥ (ваги) ц≥лей, що дос¤гаютьс¤. ¬ цьому випадку використовуЇтьс¤ процедура вим≥рюванн¤ в≥дносноњ важливост≥ кожноњ мети або п≥дмети. ¬≥дносна важлив≥сть мети визначаЇ субТЇктивн≥ переваги особи, що приймаЇ р≥шенн¤, ≥ зд≥йснюЇтьс¤ на п≥дстав≥ њњ ≥ндив≥дуальноњ мотивац≥њ. ѕри цьому застосовуютьс¤ спец≥альн≥ методи вим≥рюванн¤ та анал≥зу характеристик проблемноњ ситуац≥њ: ранжуванн¤ ц≥лей, парне пор≥вн¤нн¤, анал≥тична оц≥нка, посл≥довне пор≥вн¤нн¤ [147, с.35]. ” раз≥ невеликоњ к≥лькост≥ ц≥лей, ¤кщо можна вим≥р¤ти њхн≥ характеристики за ¤к≥сною шкалою, пропонуЇтьс¤ використовувати метод анал≥тичноњ оц≥нки. ”н≥версальним Ї метод ранжуванн¤ ц≥лей, ¤кий переводить ¤к≥сн≥ пр≥оритети ц≥лей у ¤к≥сн≥ оц≥нки у вигл¤д≥ матриць парних пор≥вн¤нь.
“аким чином, п≥дірунт¤м побудови ћ≤— комерц≥йного банку Ї системний анал≥з, зм≥стом ¤кого Ї створенн¤ ≥ використанн¤ модел≥ реальноњ ћ≤—. „ерез зворотний звТ¤зок з моделлю експерти, що беруть участь у створенн≥ системи, мають можлив≥сть перегл¤нути своњ судженн¤ ≥ тим самим дос¤гти б≥льшоњ прозорост≥ в розум≥нн≥ проблеми створенн¤ ћ≤—.
Ќа нашу думку, метод математичного моделюванн¤ ≥з застосуванн¤м ≈ќћ Ї одним з основних у моделюванн≥ складних систем, до ¤ких належить ћ≤— комерц≥йного банку, ≥ охоплюЇ чотири етапи: в≥д побудови модел≥, вибору критер≥њв оц≥нки ефективност≥, њњ реал≥зац≥њ до анал≥зу результат≥в моделюванн¤.
ќск≥льки ћ≤— Ї ≥Їрарх≥чною структурою, ¤ку можна формувати, зокрема, за допомогою п≥дходу ДзгориФ Ц в≥д головноњ мети шл¤хом њњ декомпозиц≥њ, - система ц≥лей у н≥й теж маЇ ≥Їрарх≥чний характер. ќтже, необх≥дною Ї розробка механ≥зму ц≥леутворенн¤, ¤кий ірунтуЇтьс¤ на певних законом≥рност¤х ≥ р¤д≥ метод≥в: ранжуванн¤, парного пор≥вн¤нн¤ та ≥н.
